Виступ Президента України на церемонії урочистого підняття Державного Прапора України

Дорогі співвітчизники, брати і сестри!

Вітаю всіх нас з Днем Державного Прапора!

Поздоровляю і юного українця Петра Зубара із Артемівська, що на Донеччині. 16-річний парубок більше місяця переховував від окупантів Герб України, збитий бойовиками з приміщення міськради. Петре, ти справжній герой!

Особисто хочу звернутися і до десятирічного львів’янина Тараса Кротька. Дитина мріяла купити собі планшет. Хто з нас не пригадує сили своїх дитячих бажань? Але зібрані гроші хлопець здав у фонд допомоги армії. Так прямо й приніс їх зі скарбничкою. Сказав, що він без планшета може обійтися, а солдат без бронежилета – ні. Тарасику, ти справжній патріот!

Країна, в якій зростають такі діти, як Петро Зубар та Тарас Кротько, – має велике майбутнє. І буде єдиною, бо Петро – з Донбасу, а Тарас – з Галичини!

Дорогі українці!

Сьогодні ми вшановуємо наші національні святині: Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн. Блакитні й золоті, сині та жовті барви сяяли ще на державних символах великих князів київських і короля Данила. На хоругвах Славного Війська Запорозького!

В 1848 році, замайорівши над Львівською ратушею, наш прапор став провісником народження нової української нації під час так званої весни європейських народів.

1914-го, рівно сто років тому, – перша маніфестація під жовто-блакитним прапором відбулася тут, в Києві.

Цими кольорами були освячені Українська та Західно-Українська народні республіки, Акт злуки та відродження сучасної української держави. Під цим прапором йшли в бій вояки Української Повстанської Армії. За любов до цих кольорів імперія етапувала наших патріотів на сибірську каторгу. Під нашим прапором народ повстав на захист своїх прав під час Революції Гідності.

Зверніть увагу. Прапори України та Європейського Союзу – витримані в одних кольорах. Це промовиста і дуже важлива деталь! Як і знамено ЄС, український стяг став символом свободи, простір якої поширюється дедалі на Схід. Це наочно продемонстрували нам буквально днями ті відчайдушні росіяни, які не побоялися підняти український прапор над Москвою!

Якби ми захотіли знайти для нашого прапора більш мирні кольори – не змогли б. Ніщо більшою мірою не символізує мир та спокій, ніж блакитна вись та жовте поле.

«Синій, як море, як день – золотий –

З неба і сонця наш прапор ясний»,

– писав великий український поет Олександр Олесь.

Це фарби нашого прапора не лише мирні, але й сильні.

Вони – це впевненість!

Вони – це сила!

Вони – це звитяга!

Вони – це слава!

Ми – мирний народ, але готові платити й платимо – потом та кров’ю – за право жити під цим прапором, під цим небом і серед цих полів.

Синьо-жовтий прапор став символом спокійного життя, до якого українські Збройні Сили повертають Донбас, звільняючи його від терористів.

Державний прапор знову гордо майорить над Слов’янськом і Краматорськом, Лисичанськом і Сєверодонецьком, Артемівськом та Костянтинівкою. Миру чекають катовані бойовиками жителі Донецька та Луганська. І я вам обіцяю – обов’язково дочекаються!

Державна символіка органічно увійшла в повсякденне життя людей. Синьо-жовті кольори стали предметом національної гордості і знаком моди. Подивіться на цей зворушливий рух. Тисячі, сотні волонтерів на зібрані серед громадян гроші по всій Україні фарбують в синє та жовте паркани й мости. А мости через Дніпро – це не просто дороги. Це – втілення єдності двох берегів нашої України.

22 роки ми поволі формувалися як сучасна політична нація. Важкі випробування, які випали протягом останнього року, не просто надзвичайно прискорили цей процес. Вони призвели до його логічного завершення. Сьогодні як народ ми – єдині та могутні, як ніколи! Ворог – сильний, жорстокий, підступний – загартував і зцементував нас як ніхто. Той, хто хотів нас роз'єднати та послабити, – ще більше об'єднав нас та зміцнив!

Саме за останній рік кардинально зросла кількість тих, хто вважає себе патріотом України. Хто за вступ до Євросоюзу. Хто за унітарний державний устрій. Хто за українську – як єдину державну. До речі, багато хто у нас говорить російською. Але думають тут інакше, ніж у Росії.

Спілкуючись із солдатами в зоні АТО чи у військовому шпиталі, я бачив і чув, що російською мовою Україну люблять не менше, ніж українською. Скільки, нажаль, полеглих воїнів свої останні слова любові до Батьківщини чи до мами, до дружини чи до коханої вигукнули, сказали або прошепотіли російською мовою… Знаю, що тепер за мовною ознакою нас не розколе вже ніхто і ніколи.

Принципово залишаючись на тій позиції, що єдиною державною мовою має залишатися українська, маємо належно оцінити внесок російськомовних громадян України в захист нашої спільної Вітчизни. Наша нація міцніє вже не лише на грунті мови чи етносу, а на основі спільної волі більшості мешканців України. Ця воля полягає в тому, щоб жити разом в єдиній, соборній, унітарній, демократичній та європейській державі. У минуле стрімко відходить поділ України на Схід та Захід, Центр та Південь. Це значить, що ми остаточно і безповоротно відбулися як нація, як український народ.

Ми – на порозі грандіозних, тектонічних змін. Так само, як наші воїни встановлюють прапор над звільненими містами та селами, ми всі разом спільною працею зобов’язані підняти прапор перемоги над подоланням корупції, безробіття та бідності.

У нас, дорогі мої співвітчизники, все з вами вийде.

Все буде добре. Ми – сильні та цілеспрямовані. І я пишаюся тим, що я українець.

Україна – наша рідна Вітчизна, це місце великих мрій і грандіозних справ!

Ми як народ здатні на надзвичайні зусилля і великі перемоги.

І кожен з нас може і зобов’язаний докластися до них.

Слава Україні!

Кількість переглядів: 50