Адвокат з Кіровоградщини допомогла жінці, яку за життя було визнано померлою, відновити свої права

До Новоукраїнського бюро правової допомоги звернулася  10 лютого 2017 року  жінка, яка (неймовірно, але правда!) випадково дізналася про факт своєї смерті. Як з’ясувалось, працівники  відділу ДРАЦС Новоукраїнського РУЮ на підставі незаконного лікарського свідоцтва про смерть, видали доньці  свідоцтво про смерть матері, на підставі якого та оформила спадщину. У бюро правової допомоги жінці допомогли анулювати абсурдний актовий запис про смерть. Далі

Аліментні обов’язки матері та батька

Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання регламентований главою 15 Сімейного кодексу України (далі – СК України).
Передбачено, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Способи виконання обов’язку утримувати дитину встановленні ст. 181 СК України, яка передбачає, що батьки встановлюють способи виконання по домовленістю між собою. Тобто за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Далі

Право на обов’язкову частку у спадщині

Цивільним кодексом України передбачено два види спадкування: за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

 Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто, вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1235 ЦК України встановлено право заповідача на призначення спадкоємців, а саме: що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь – яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Приписом ч. 3 ст. 1235 ЦК України законодавець встановив, що заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України). Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Статтею 1241 ЦК України законодавець встановив право особи на обов’язкову частку у спадщині.

До таких осіб відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

Позовна давність

Позовна давність регулюється главою 19 Цивільного кодексу України (ст.  256-268).

Відповідно до цієї глави позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

ЦК України передбачена загальна позовна давність, що встановлюється тривалістю у три роки та спеціальна позовна давність.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Далі

Щодо адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів

07.07.2016 року Верховна Рада України внесла зміни в статтю 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що стосується розміру штрафу, передбаченого цією статтею.
Розміри штрафів суттєво збільшені.
Так, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції – на водія накладається штраф в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб – накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, неоподаткований мінімум доходів громадян становить 17,00 грн. х 600 = 10200,00 грн., а також позбавлення права керування транспортним засобом строком на 1 рік, одночасно.
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою  статті 130 – тягне  за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки і на інших осіб – накладення штрафу у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Таким чином за повторне адміністративне правопорушення протягом року штраф складатиме 17х1200 = 20400,00 грн. та позбавлення права керування на строк 3 роки. Також можливе оплатне вилучення транспортного засобу чи без такого.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції – тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років і на інших осіб – накладення штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
На особу яка двічі протягом рокупіддвалася адміністративному стягненню по цій статті накладатиметься штраф в розмірі 17х 2400 = 40800,00 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 10 років.
Вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду – тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п’ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
На водія який після дорожньо – транспортної пригоди вжив алкоголь, наркотик чи лікарський препарат накладатиметься штраф в розмірі 17х1200 = 20400,00 грн. або адміністративний арешт на строк п’ятнадцять діб і він позбавлятиметься права керування транспортними засобами на строк три роки.
За керування річковими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими або маломірними суднами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, – накладатиметься штраф в розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 2550,00 грн. або позбавлення права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного до трьох років, або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк від десяти до п’ятнадцяти діб.
На осіб які не мають права керування річковими або маломірними суднами та керували ними в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів накладатиметься штраф в розмір ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 2550,00 грн. або адміністративний арешт на строк від десяти до п’ятнадцяти діб.
Відповідно до внесених змін штраф та позбавлення права керування транспортним засобом є різними видами адміністративного стягнення, але застосовуються до особи винної у вчинені адміністративного правопорушення одночасно, тобто на особу накладається як штраф так і позбавлення права керування транспортним засобом. Далі

Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини по Конституції України

Основним об’єктом конституційного регулювання і захисту Конституції визначалися людина, її права і свободи як найвища соціальна цінність. В Конституції проголошені права громадян, які раніше не закріплювались у нашій Конституції: право на недоторканість житла, право на свободу думок і переконань, право на одержання і поширення інформації, право на компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями держави, державних органів і посадових осіб, право на матеріальну компенсацію в разі незаконного затримання, арешту, засудження, поміщення у психіатричну установу, право громадян на свободу пересування та вибір місця проживання, тощо.
Одним з основних прав і свобод людини, встановленою Конституцією є презумпція невинуватості, закріплена в статті 62 Конституції України.
Відповідно до вказаної статті в ній передбачено, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Сформульовані в цій статті положення ґрунтуються на принципі презумпції невинуватості людини, закріпленому в ч.1 ст. 11 Загальною декларацією прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р., згідно з якою «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її винуватість не буде встановлено законним порядком шляхом гласного судового розгляду, при якому їй забезпечуються всі можливості для захисту.»
Цей принцип відтворений в статті 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), а саме, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
У правознавстві під презумпцією розуміється загальне правило, що виражає стійкі зв’язки між фактами які зумовлюють наявність або відсутність підстав застосування відповідних норм закону. В цьому зв’язку презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві має важливе значення перш за все як правова гарантія встановлення істини у справі.
Так згідно з ч.1 цієї статті дія презумпції невинуватості поширюється як на стадію судового розгляду кримінальної справи, завданням якої є встановлення вини підсудного у вчинені злочину обвинувальним вироком суду так і на осіб, чия причетність до злочину з’ясовується в порядку досудового слідства.
Обов’язок розкрити злочин і довести винуватість у вчиненні його конкретної особи покладено законом на досудове слідство, які при проведені процесуальних дій і доказувані вини повинні керуватися нормами Кримінального процесуального кодексу України.
Порушення норм цього кодексу може призвести до втрати доказів, які в подальшому відновити неможливо. Докази, одержані з порушення вимог закону, також не мають юридичної сили і не можуть бути покладенні в основу обвинувачення особи. При достатньості зібраних доказів органи розслідування у встановленому порядку (статті 290 – 291 КПК України) складають обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування та передають його до суду.
Складання обвинувального акта слідчим з одного боку дають підстави органу розслідування вважати її винуватою у вчинені даного злочину, а з іншого – зобов’язують цей орган повно та об’єктивно довести її винуватість.
Отже, за змістом ч.1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути притягнута до відповідальності та піддана кримінальному покаранню, доки її вину не встановлено обвинувальним вироком суду, який вступив у законну силу. Вирок вступає в закону силу з моменту закінчення строку його оскарження.
Закріплена в ч. 2 ст.62 норма забороняє, органам розслідування, прокурору і суду перекладати обов’язок доводити свою невинуватість у вчинені злочину на обвинуваченого. За чинним КПК (п. 4,5 ч.3 статті 42) підозрюваний, обвинувачений має право не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати.
Визнання обвинуваченим чи підсудним своєї вини може бути покладене в осонову обвинувачення лише при підтверджені його сукупністю доказів, що є у справі.
Непредставлення підозрюваним або обвинуваченим доказів щодо своєї невинуватості або відмова давати показання не можуть розглядатись як доказ їх винуватості і тягти в цьому зв’язку будь – які процесуальні наслідки, оскільки обов’язок доказування винуватості підозрюваного та обвинуваченого покладається на органи розслідування і прокуратури.
У ч.3 ст.62 закріплена також надто важлива конституційна норма, згідно з якою обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Це означає, що доведення винуватості особи у вчинені злочину повинні здійснюватися встановленими законом способами збирання доказів та їх процесуальних джерел;ґрунтуватись на достовірних доказах як фактичних даних (відомості, факти), які адекватно відображають обставини, що входять до предмета доказування у справі.
Вказані основні конституційні приписи ст. 62 є складовими елементами презумпції невинуватості особи.
Далі

Сплата авансового внеску

Правила примусового виконання рішень судів та інших органів регулюються Законом України «Про виконавче провадження»  (далі – Закон). З 5 жовтня 2016 року діє нова редакція цього закону, у зв’язку з чим змінився порядок стягнення заборгованості за виконавчими документами.

Виконавчі листи, видані судами, як і інші виконавчі документи (наприклад, виконавчі написи нотаріусів, постанови по справам про адміністративні правопорушення), як і раніше для примусового виконання пред’являються до відділу державної виконавчої служби за місцем мешкання, роботи боржника або за місцем знаходження його майна. Далі

Стаття 63 Конституції України – право особи на відмову від дачі показань та пояснень та підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист

28 червня 1996 року прийнята Конституція України, що за структурою та змістом близька до конституцій багатьох демократичних країн.

В розділі ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» закріплені положення які визначають правовий статус людини і громадянина.

Цей розділ віддзеркалює зміст таких важливих визначених усім світом, міжнародно – правових актів як Загальна Декларація прав людини, Декларація про право на розвиток, Європейська конвенція про права людини, Конвенція про права дитини та інші не менш важливі нормативні акти. Далі

«Центри безоплатної правової допомоги – це центри справедливості», – клієнтка системи БПД

Таку думку висловила учора, 11 квітня, клієнтка Бобринецького бюро правової допомоги Ніна Соломаха під час прес-конференції директора Координаційного центру з надання правової допомоги Андрія Вишневського для представників ЗМІ у Кропивницькому. Далі

Спадкування за законом (глава 86 ЦК України 2003 року)

Відповідно до Цивільного кодексу України спадкоємці за законом поділяються на дві категорії – спадкоємці першої – п’ятої черг за законом (ст. ст. 1261-1265 ЦК України) та спадкоємці за правом представлення (ст. 1266 ЦК України).

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Далі