Щоб уникнути порушень закону та не виходити за межі його дії в першу чергу слід знати сам закон яким керується вся галузь бджільництва, і супутні закони які тим чи іншим чином пов’язані з ним.
На сьогодні законами для бджолярів є : Закон України «Про бджільництво», «Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб та отруєнь бджіл», при кочівлі потрібно враховувати Закон України «Про ветеринарну медицину», «Ветеринарно санітарні правила перевезення тварин, птиці, риби, і сировини тваринного походження автомобільним транспортом», при обробці господарствами посівів медоносних культур і не тільки «державні санітарні правила ДСП 8.8.1.2.001- 98 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві» та “Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні”, ДСП 8.8.1.2.-001-98 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів в народному господарстві», при розміщенні в лісових масивах враховувати «Лісового кодексу України», Закон України «Про оренду землі».
На перший погляд законів нібито і забагато щоб тримати пасіку а тим більше щоб десь кочувати. Але це не так і страшно як здається. З усіх цих законів в більшості випадків користуються лише декількома статтями з кожного з них і в окремих випадках. Але декілька цих статтей необхідно знати не тільки тим хто кочує, а й тим до кого кочують. Бо як заходить мова про відповідальність за порушення закону то незнання закону не звільняє від відповідальності ( ст.68 Конституції України).
Отже в першу чергу в цій статті піде роз’яснення для тих на чию територію приїхала кочова пасіка ( конкретно сільські та селищні голови ), в другу чергу для тих хто їде, але наголошуємо ще раз – для тих на чию територію приїхала кочова пасіка, бо хто займається бджільництвом закони знають, та теж ними нехтують, а згадують лише тоді коли виникають якісь оказії.
Отже – як говориться в «Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл» п. 3.4. – Представники обласних контор бджільництва і товариств бджолярів-аматорів попередньо визначають господарства і кількість бджолиних сімей, які підлягають перевезенню, встановлюють у головного лікаря ветеринарної медицини району благополуччя району щодо хвороб бджіл, при яких вводяться карантинні обмеження, та можливість перевезення на медозбір і запилення. У районах, куди передбачається вивезти бджіл, вибирають місця для розміщення пасік, з урахуванням потреби їх віддалення одна від одної й від місцевих пасік на відстань не менше 3-5 км, з’ясовують ветеринарно-санітарний стан місцевих пасік і джерел водопостачання.
п.3.5. – Дозвіл ( ветеринарне свідоцтво, довідка, зазначені у пункті 3.6 цієї Інструкції) на перевезення бджолосімей, медозбір і запилення сільськогосподарських культур у середині адміністративного району дає головний лікар цього району, а під час перевезення в інші райони – ветеринарний орган області. Міжобласні перевезення проводяться за узгодженням із відповідними управліннями ветмедицини областей.
П.3.6. – Власникам бджолосімей, що перевозяться видається у встановленому порядку ветеринарне свідоцтво за формою №1 ( при перевезенні у межах адміністративного району довідку), яке підтверджує благополуччя пасік і місць їх вивозу щодо заразних хвороб бджіл.
П.3.10. – Після прибуття в район медозбору для запилення бджоляр зобов’язаний пред’явити в орган державної ветеринарної медицини району ( міста ) ветеринарне свідоцтво і ветеринарно-санітарний паспорт пасік.
Отже, виходячи з пунктів що прописані в Інструкції для дозволу на розміщення пасіки на території селищної ради навіть на запрошення власників земельних угідь ( фермерами , орендарями, господарствами ), свої дії потрібно узгоджувати і враховувати наявність пасік що знаходяться на території села. Адже якщо фермер хоче запросити для запилення культур, то землі знаходяться на території сільської ради, і він зобов’язаний скоординувати свої дії з сільським головою, а той в свою чергу має володіти ситуацією про наявність пасік на території, і визначають оптимальне місце для розташування кочової пасіки з урахуванням всіх перелічених законів та інструкцій. В свою чергу господар пасіки отримує письмове запрошення від господарства на запилення культур, а також довідку від сільського голови що той в свою чергу дає дозвіл на розміщення пасіки для запилення з урахуванням та дотриманням вищезазначених пунктів та законі. Далі пасічник звертається до управління ветеринарної медицини свого району для отримання дозволу на кочівлю ( ветеринарне свідоцтво чи довідка). Управління проводять свою роботу та надають дозвіл або ж відмовляють у наданні, обґрунтовуючи свою відмову ( з’ясовують благополуччя району, проводять карантинування пасіки, погоджують перевезення).
При проходженні такої процедури унеможливлюється виникнення спірних ситуацій щодо незаконного розміщення пасік, розміщення на перельоті пасік, завезення з бджолами інфекційних захворювань в благополучний район чи кочівлю в неблагополучний пункт.
Але попри цього кожен пасічник на території сільської чи селищної ради має бути зареєстрований в органах місцевого самоврядування та мати ветеринарно-санітарний паспорт пасіки .
Управління Держпродспоживслужби в Олександрівському районі
Телефон для довідок 3-20-65
Заразний вузликовий дерматит великої рогатої худоби (Lumpyskindisease (ЗВДВРХ, Dermatitisnodularisbovum, Dermatitisnodulares, шкірна бугорчатка, вузликова екзантема, рос./«нодулярный дерматит крупного рогатого скота, кожная бугорчатка, узелковаяэкзантема, заразныйузелковый дерматит, бугорчатка кожикр. рог. скота, узелковаясыпькр. рог. скота»/) — вірусна хвороба великої рогатої худоби, що характеризується пропасницею, набряками підшкірної клітковини, внутрішніх органів та кінцівок, утворенням типових, схильних до некротичного розпаду вузликів (горбочків) у шкірі та слизових оболонках травного каналу й дихальних шляхів, ураженням очей та генералізованим лімфаденітом. Хворіє велика рогата худоба вівці, кози та жуйні дикі тварини.
Власники великої рогатої худоби. На сьогодні в світі поширилося вірусне захворювання, і воно поступово наближається до кордонів нашої держави. Сьогодні воно зареєстровано в країнах СНД та Російській Федерації. Тому управління держпродспоживслужби в Олександрівському районі просить бути всих на сторожі, адже клінічні ознаки з першого погляду можуть бути досить оманливими і не завжди власник охоче зверниться до лікаря для перестороги. Тому ми завжди наголошуємо на уважності власників до своїх тварин, адже попередити завжди легше ніж лікувати, а що найболючіше втратити.