Не залишимо людей наодинці з бідою

Софія Іванівна Добрянська з болем у душі крізь сльози каже, що з нею перестали спілкуватися рідні сестри після того, як вона відмовилася переїхати з України в Росію, де мешкають вони. Точніше не переїхати, а перейти якийсь кілометр через кордон до сусідньої держави. Селище Сєвєрне у Луганській області розташоване на кордоні з Росією. Зараз там іде справжня війна, розв’язана не без участі сусідньої держави. Тому жінка, залишивши обжиту квартиру, втекла від війни в  Олександрівку разом з чоловіком Миколою Петровичем. І хоч побут на новому місці  ще не зовсім налагоджений, адже все  нажите залишилось там, у зоні бойових дій, та тут вони в безпеці. І рідну Україну Софія Іванівна ніколи не проміняє на чужий край, навіть ціною розриву родинних зв’язків.

– Чому я мушу переходити в Росію, –  з обуренням каже жінка, до речі за національністю білоруска. Я прожила на Україні 64 роки і звідси нікуди не поїду, як би не складалися обставини.

У безпеці нині і сім’я 80-річної Тіманової Ніни Кіпріянівни, яка разом з донькою Любов’ю, внучкою Анжелою та чотирирічною правнучкою Реґіною втекли у Поселянівку до родичів з зони бойових дій з міста Слов’янська, де знаходиться найбільше угрупування бойовиків-терористів, проти яких проводиться антитерористична операція.

Люди розповідають, що ледь втекли з практично зруйнованого міста в результаті бойових дій з терористами. Зараз вони не мають постійного зв’язку з родичами, які там залишилися. У місті немає води, електроенергії, зв’язку. Від розривів снарядів їм довелося рятуватися в погребі. Тепер вони в безпеці, чотирирічну Регіну вже влаштували в дитячий садок у Старій Осоті. Директор ТОВ „Трайдент-Кепітал” Тетяна Перкалюк, також перейнялася долею біженців, як і сільський голова Юрій Брюховецький. Керівник господарства пообіцяла  влаштувати у жнива на роботу матір і доньку. А також допомогти родині продуктами харчування.

Дев’ятеро біженців також із Слов’янська, зупинилися у Валерія Брайка в Олександрівці. З них троє неповнолітніх дітей. П’ятнадцятирічна Олена 9-й клас вже закінчувала в Олександрівці у НВК №3. Дівчину оточили опікою вчителі, однокласники, і вона каже, що з задоволенням піде тут і в 10-й клас. П’ятирічні Софія та Богдана ще не усвідомлюють всієї трагедії родини, яка змушена була покинути будинки і квартири, роками нажите майно і тікати з зони бойових дій, аби врятувати життя. Дорослі з болем і сльозами розповідають про пережите, не знають що тепер буде з їхнім житлом і майном. Тепер усі туляться в одній хаті, на всіх не вистачає ліжок, тож доводилося спати на підлозі.

Чому доводилося, бо відразу після відвідин родин біженців, які зупинилися на Олександрівщині, спеціально створеною у районі комісією у складі безпосередньо керівників району С. Шпирки та В. Кириченка, представників управління соціального захисту, Пенсійного фонду, відділу освіти значну частину побутових проблем, в тому числі й з ліжками, постільною білизною, ковдрами було  вирішено в той же день.

Сім’ям буде надана і допомога в забезпеченні продуктами харчування, а також соціальні  послуги.

– Ми не залишимо цих людей наодинці з бідою, – каже радник голови РДА Василь Кириченко. – Події на  сході України нікого не залишають байдужими, це наше спільне горе, і ми всі разом маємо його здолати. 

Кількість переглядів: 164