Нове життя свято-хрестовоздвиженської церкви

П’ять років тому, а саме у жовтні 2005 року, у Розумівці Олександрівського району було урочисто відзначено 150-річчя з дня освячення родинної усипальниці Раєвсь­ких – Свято-Хресто­воздви­женської церкви. У це ма­леньке, провінційне село на святкування приїхали велико­поважні гості – надзвичайні і повноважні посли Російської Федерації, Білорусі, Сербії і Чорногорії Віктор Черно­мирдін, Валентин Величко, Горан Алексич, генеральний консул Російської Федерації у м.Одесі Фелікс Довженюк, посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ Російської Федерації Валерій Єгошкін, народний депутат України Віктор Бой­ко, а ще члени Спілки пись­менників Росії, народні ху­дожники Росії, нащадки роду Раєвських, яких доля розки­дала у різні країни, та дуже багато відомих людей не тільки з російської держави, а й з Франції, Сербії і Чорно­горії. Хто ж такі Раєвські, що почесті їм того дня віддавали представники багатьох кра­їн? Російський поет Василь Жуковский увіковічнив под­виг чоловіків роду Раєвських такими рядками:
«Раєвский – слава наших днів, Хвала!
Він завжди з нами,
Бо першим йде на ворогів
З відважними синами!»
А щоб зрозуміти значи­мість цього всього, потрібно звернутися до історичних подій минулого. Так, на­прикінці ХVІІІ століття міс­течко Олександрівка, а також села Бовтишка, Івангород, Розумівка, Красносілка, Кримки, Голикове, Бірки та інші перейшли у власність князя, генерал-фельд­мар­шала Григорія Олександ­ровича Потьомкіна. Саме від нього – Потьомкіна – Іван­город, Розумівка. Бовтишка, Ставидла та Красносілка дісталися згодом його пле­мінниці Катерині Миколаївні Сомойловій (1750-1825).
У першому шлюбі Само­лова за офіцером лейб-гвардії Ізмайловського полку Миколою Семеновичем Ра­євським. За кілька місяців до народження другого сина, майбутнього генерала Ми­коли Миколайовича Раєвсь­кого, Катерина Миколаївна стала вдовою. Коли ж помер і її другий чоловік – відомий декабрист, генерал-майор Лев Денисович Давидов, Бовтишку та навколишні села вона передала в управління сину від першого шлюбу – Миколі Миколайовичу Ра­євському.
І хоча на гербі Раєвських й зображено мирного птаха лебедя, але з покоління в покоління у цій родині були військові. Ось і Миколу Миколайовича ще дитиною записали на військову служ­бу. У 18 років він уже був майором і відзначився у війні з турками, ще через рік став підполковником, хоробро воював проти персів.
Про таку стрімку військову кар’єру нинішні військові можуть лише мріяти. Але звання тоді «просто так» не давали. Раєвський підтверд­жував це мужністю, відвагою та військовим профе­сіоналізмом. Приміром, як свідчить історія, у шведську війну 1808 року Микола Миколайович разом з Барк­ла­єм-де-Толлі і Каменським здобув кілька блискучих перемог над шведами. У 1810 році, командуючи корпусом, особливо відзначився при облозі Сілістрії. У 1812 році, будучи на чолі 26-ї дивізії в армії Багратіона, затримав наступ Наполеона. А під Смоленськом Раєвський про­тягом доби захищав місто з п’ятнадцятитисячною дивізією проти переважаючих сил французів. Під час Бо­ро­динської битви він разом зі своїм корпусом стояв на правому фланзі лівого крила армії, проти якого були спрямовані майже всі сили французів. Блискучий захист редуту, що носив його ім’я, уславив генерала.
Під Малоярославцем він разом з Дохтуровим вдало захищав калузьку дорогу, у битві під Красним багато сприяв остаточній поразці наполеонівської армії. У 1814 році під Барсюр-Обом ко­ман­дував армією замість пораненого графа Вітген­штейна. Під Арісом, після кривавої битви, першим увій­шов у місто і переслідував противника до Парижа.
З 1826 року Микола Мико­лайович був членом дер­жавної ради, а через три роки помер. Генерала по­ховано в родинній уси­паль­ниці у Розумівці. А останні роки свого життя генерал провів в улюбленому маєтку у Бовтишці, на той час Чиги­ринського повіту Київської губернії.
Добру військову славу батька продовжив і його молодший син – також Ми­кола Миколайович Раєвський. Хлопцеві не було і десяти років, як його віддали на військову службу підпра­порщиком орловського піхот­ного полку. У 13 років він уже став підпоручиком і ветераном Вітчизняної війни 1812 року. Разом з батьком був і в Бородіно, і під Смо­ленсь­ком, і дійшов до Па­рижа.
Все своє життя Микола Миколайович присвятив військовій службі, яку з честю ніс у всіх куточках Росії. У 1837-1841 роках він був начальником відділення, а потім всієї Чорноморської берегової лінії у період збройних сутичок за неї. За заслуги у боях у 1838 році одержав звання генерал-лейтенанта.
Прославив рід Раєвських і його син – третій Микола Миколайович, полковник, герой національно-визво­льної боротьби у Сербії. Загинув він на Балканах у війні з турками у 1876 році, де на його честь у Сербії споруд­жено храм. А похо­вано його також у ро­динній усипальниці в Ро­зумівці.
У Бовтишці у Раєвських часто гостювали майбутні декабристи – генерал М.Ф. Орлов, дружиною якого стала старша донька Кате­рина, генерал С.Г. Вол­консь­кий, дружиною якого стала друга донька Раєвського – Марія, бойові друзі та товариші, навіть, можливо, О.С. Пуш­кін.
3 травня 1833 року на місці захоронення генерала Ра­євського у Розумівці і була закладена церква на честь Воздвиження Хреста Гос­поднього. Будівництво уси­пальниці-пантеону тривало досить довго і було повністю закінчено у 1855 році.
На жаль, радянські часи негативно вплинули на ці історичні пам’ятки. Не збе­реглося приміщення маєтку у Бовтишці. Горе-реставра­тори у 1965 році, керуючись абсо­лютно абсурдними іде­ями, ліквідували центральний ку­пол, дзвіницю, всі зелені насадження і огорожу з гранітними стовпами навколо церкви-усипальниці. Пері­одично тут було то зерно­сховище, то склад отруто­хімікатів…
Про відтворення первин­ного «обличчя» церкви-усипальниці Раєвських заго­ворили вже у часи неза­лежності України. У 2002 році було прийнято Комплексну програму відтворення па­м’ятки історії та архітектури національного значення – церкви-усипальниці родини Раєвських у селі Розумівці. А після того, як тут у 2005 році побували високі гості, вже у листопаді наступного року сесія Кіровоградської обласної ради приймає рі­шення про створення істо­рико-архітектурного запо­відника родини Раєвських та затверджує концепцію роз­витку заповідника. А торік знову сесія обласної ради затверджує Програму ство­рення та роз­витку історико-архітектур­ного заповідника родини Раєвських на 2009-2012 роки. Метою програми є збере­ження та охорона культурної спадщини, вша­нування істо­ричного ми­нулого, пов’яза­ного з життям видатного полководця, героя Вітчиз­няної війни 1812 року Раєвсь­кого Миколи Мико­лайовича та членів його родини, від­родження та використання багато­на­ціо­нальної мате­ріальної і ду­ховної сло­в’янської культури, сприяння розвитку науково-дослід­ницької справи та турис­тичної інфраструктури Кіро­воградщини шляхом ство­рення історико-архітек­тур­ного заповідника з по­даль­шим наданням йому статусу Національного. Вар­то ска­зати, що у грудні минулого року у Розумівці вже ство­рено комунальне підпри­ємство «Історико-культурний заповідник ро­дини Раєвсь­ких», а його директором призначено Василя Васи­льовича Олій­ника.
– Створення історико-архітектурного заповідника передбачає облаштування церкви-усипальниці, будів­ництво музею у Бовтишці (у відповідності із зовнішнім виглядом колишнього маєтку Раєвських), будівництво туристичного комплексу, створення об’єктів ланд­шафтної архітектури, мону­мен­тальних споруд та закла­дання ботанічного саду, створення етнографічного музею під відкритим небом та багато іншого. Словом, плани грандіозні! – стверд­жує Василь Васильович.
У цьому переконуєшся, коли бачиш схему гене­рального плану (центральної частини) історико-архітек­турного заповідника родини Раєвських. Тут і пам’ятник генералу від кавалерії М.М.Ра­євському, експозиції Ізмаїльського та Смо­ленсь­кого бастіонів, тріумфальна арка, мозаїчне панно „Бо­йовий шлях російської армії у 1812-1815 роках”, пам’ятні знаки 44-му драгунському Нижньогородському полку, 7-му піхотному корпусу та на честь 21-го бою під коман­дуванням М.М. Раєвського, Георгіївський пантеон, грот декабристів, пам’ятні знаки „Кам’яний лев на залізному ланцюгу” та „Українсько-російсько-сербський три­кутник Раєвського”, скульп­турне зображення богині перемоги Ніки…
Реалізація Програми здійс­нюватиметься в один етап за рахунок коштів державного та місцевих (обласного) бюджетів, залу­чення інвестиційних ресурсів та благодійних внесків. За­гальний прогнозований обсяг коштів, що планується залучити для фінансування заходів Програми, стано­вить 19 мільйонів 320 тисяч гри­вень, які передбачено реалі­зувати в період з 2009 по 2012 роки.
Що маємо на сьогодні? Закінчується виготовлення проектної документації на виділення землі під будів­ництво музею у Бовтишці та історико-культурного за­повідника (центральної час­тини) родини Раєвських у Розумівці. До речі, спо­рудження музею планується майже на місці колишнього маєтку Раєвських (на березі ставка біля школи), а через дорогу за автобусною зу­пинкою буде зведено кап­личку на честь родини Ра­євських.
Всі, хто бачив церкву-усипальницю п’ять років назад і зараз, буде приємно вражений. Територія пов­ністю облаштована, вста­новлено огорожу, про­ве­дено ремонт зовнішніх стін і колон. У середині поки що ремонтні роботи зупинено. Василь Васильович Олійник зараз з нетерпінням чекає прийняття обласного бюд­жету, де на нинішній рік заплановано виділити 2,5 мільйона гривень на про­ведення там реставраційних робіт.
І чи будуть цьогоріч у Хресто-Воздвиженській церкві-усипальниці проведені урочисті заходи з нагоди 155-річчя освячення, ще не відомо.

 
Галина Шевченко,
заступник головного редактора
РВО “Олександрівщина”
Фото автора.
Кількість переглядів: 126