Чорний день 26 квітня 1986 року розділив наше життя навпіл – до і після Чорнобильської катастрофи. Уже минуло двадцять п’ять років, як „мирний” атом зруйнував сотні тисяч людських доль, спустошив десятки гектарів землі української і продовжує завдавати болю серцям тих, хто змушений був назавжди залишити обжиті місця, могили своїх предків, вирвати живцем із землі своє коріння і переселитися в безпечні місця. Гостинно зустріла переселенців-житомирян наша щедра Олександрівська земля – село Несваткове. Тут народилося і уже виросло нове покоління полісян, яке знає про трагедію в Чорнобилі з розповідей своїх дідусів і бабусь та батьків, дитинство яких обпалив Чорнобиль. 
… Минуло чверть століття з дня страшної техногенної катастрофи. Але в пам’яті тих, хто пережив її, вона щодня відгукується болем, який нагадує про себе хворобами, сумом за покинутим краєм. 26 квітня 2011 року житомиряни-несватківці всім селом ще раз переболіли страшним чорнобильським лихом. Всі вони зібралися у центрі села біля пам’ятного знака, щоб вшанувати тих, кого вже немає серед них, кого забрав підступний атом, подякувати ліквідаторам аварії. У мітингу-реквіємі взяли участь разом з жителями Несваткового голова районної державної адміністрації Валерій Авксентьєв, заступник голови районної ради Олександр Невмержицький, сільський голова Сергій Тукало. 
Виступаючи на мітингу, вони наголошували на важливості турботи про людей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, і запевнили, що влада докладе всіх зусиль, аби ця турбота була дієвою і відчутною. Важливо і пам’ятати тих, хто своїм життям у перші хвилини трагедії і пізніше під час ліквідації її наслідків захистив Україну і світ від розповсюдження небезпечного радіоактивного випромінювання.
Учасники мітингу-реквієму вшанували пам’ять загиблих від чорного атома хвилиною мовчання і покладанням квітів до пам’ятного знака. 
Після цього всі жителі зібралися у сільському Будинку культури на концерт-пам’ять, який підготували аматори районного Будинку культури. Крок за кроком глядачі в залі пройшли разом з аматорами похвилинно, погодинно всю трагедію чорної ночі 26 квітня 1986 року, а разом з відеоспогадами односельців повернулися у свої колишні домівки, пережили щемний б
іль за рідним поліським краєм. Ці спогади викликали у багатьох на очах сльози. Люди не соромились їх, вони полегшували їх тугу і біль, очищали душі до нового життя. Хоча минуле ніколи не викреслити з пам’яті. Про нього складають уже пісні і легенди. До сліз зворушив усіх у залі виступ фольклорного колективу „Полісяночка”, який виконав пісні на теми поліського краю на власні слова і музику.
іль за рідним поліським краєм. Ці спогади викликали у багатьох на очах сльози. Люди не соромились їх, вони полегшували їх тугу і біль, очищали душі до нового життя. Хоча минуле ніколи не викреслити з пам’яті. Про нього складають уже пісні і легенди. До сліз зворушив усіх у залі виступ фольклорного колективу „Полісяночка”, який виконав пісні на теми поліського краю на власні слова і музику. На завершення концерту аматори запалили свічки пам’яті і виконали пісню „Боже, Україну збережи”.