Спомини тих давніх років

Валерій  Васильович Король працює головним інженером ТДВ „Фундукліївське ХПП”. У цьому трудовому колективі працює майже двадцять років. Колеги про нього завжди розповідають з повагою. Та не всі знають, що у цього  завжди врівноваженого і справедливого чоловіка є ще одна сторінка біографії – афганська війна.  

Про неї він не любить  згадувати. І все ж, що особливо запам’яталося йому, воїну-інтернаціоналісту, з нелегких солдатських буднів? Як вдалося адаптуватися вже на рідній, мирній  землі? Як живеться тепер? Саме ці запитання цікавили голів  районної державної адміністрації та районної ради  Валерія Авксентьєва та Василя Скляренка під час зустрічі з Валерієм Васильовичем безпосередньо на підприємстві. Голова райдержадміністрації зазначив, що одне з ключових завдань соціальної політики Президента України місцевій владі – системне обстеження матеріальних та соціально-побутових умов проживання учасників бойових дій на території інших держав та членів їх сімей для надання їм в установленому порядку матеріальної та іншої допомоги. Тому, ключовим завданням районної влади є забезпечення гідного рівня життя учасників бойових дій на території інших держав, та членів їх сімей.

Колишній афганець розповів, що на строкову службу його призвали у 1983 році після першого курсу Кіровоградського технікуму механізації сільського господарства. Йшов служити разом зі своїм однокурсником, який був родом з Долинського району. Обоє потрапили у Середньоазіатський військовий округ. І відразу дорога Валерія на півроку пролягла у сержантську школу. Далі – десантно-штурмова бригада безпосередньо на афганській землі.

Валерій згадав, якою приємною була зустріч у далекій країні з земляком – Володею Ковалем з Олександрівки. Разом вони й служили.

А під час бойових операцій довелося ще земляків зустріти – Ігоря Безроднього та Миколу Бугаєнка. До речі, й зараз Валерій працює в одному трудовому колективі з Ігорем. На щастя, тоді, у 1985 році, всі вони повернулися після афганської війни живими. А ось однокурсника було вбито. Валерій  збирався поїхати до його батьків на Долинщину, та все відкладав поїздку.

 – Якось ніяково було зустрічатися. Мовляв, дивіться, я живий.., – зізнався він. Та коли все ж наважився в дорогу, то батьків друга  не застав – вони померли.

– Розшукав у Долинській голову районної організації ветеранів Афганістану, і вже разом поїхали у село Катеринівку на могилу товариша, пом’янули його, – додав Валерій.

А служба його, як тисяч радянських солдат, у ті роки була, м’яко кажучи, нелегкою. Духи влаштовували засідки, мінували територію…

Валерій згадує:

– Нашу бригаду висадили чи не найвищій точці однієї з гір, яких в Афганістані безліч. Команда була  очистити територію від противника. Пройшли, обстеживши кожен кущ, спокійно, можна сказати, без єдиного пострілу. Зраділи, що обійшлося без втрат. І у підніжжя спокійно почали вантажитися у ГАЗи та ЗІЛи, які нас чекали. Та раптом, не відомо звідки, почався обстріл. Ми миттєво тікали з автомобілів, шукали, де сховатися і дати відсіч. Коли стрілянина вщухла, у кузовах ми знайшли мертвими своїх товаришів…

За успішне виконання інтернаціонального обов’язку Валерій Король нагороджений орденом Червоної Зірки.

Як з’ясувалося, у його родині він не один афганець. Військову службу  в Афганістані у 1987-1989 роках проходив його старший брат Анатолій. Підполковник Король займався підготовкою виводу радянських військ з тієї далекої країни. На жаль, йому дісталося більше, ніж меншому брату, бо в Анатолія були й поранення, й контузія.

Та це вже все позаду.

– Радянські солдати та офіцери  в Афганістані виконували свій  військовий обов’язок, зрозуміло, нам було нелегко, але важче все ж, думаю, було батькам і матерям, які з неабияким нетерпінням  чекали своїх дітей, – впевнений Валерій Король.

Кількість переглядів: 106