У селі Бовтишці по вулиці Конєва будинок під номером 15 знаменитий. Стоїть він вже сім десятиліть, на пагорбі над ставком, а з його подвір’я добре проглядається широченна територія навкруги. Це, мабуть, і було одним з вирішальних факторів, коли взимку 1944-го, зайшовши у село, радянські розвідники вибирали будинок під штаб 2-го Українського фронту. А ще те, що хата-мазанка була добротною, просторою (чотири кімнати, комора, сіни) і, навіть, під залізом, коли решта були під соломою. Тільки ось підлога глиняна не влаштовувала розвідників. Вихід з ситуації знайшовся миттєво. Дубові дошки з Кіровограда доставили в Івангород. А звідти солдати засніженим полем (дороги не було) принесли сюди на плечах. Одні постелили у кімнатах, інші – у траншеях, таємних ходах, які викопали навколо хати, третіми обладнали бомбосховище, потужній вузол зв’язку у підвалі. Чому для дислокації ставки фронту обрали саме Бовтишку? А ось на це питання історики відповіді не дають. Хіба що є декілька припущень. Кіровоград було звільнено у січні 1944-го. Генерал армії Іван Конєв розумів, що через розтягнутість тилів не можливо продовжувати наступ, потрібно перевести фронт у режим оборони завойованих позицій. І географічне розташування Бовтишки було найкращим для виконання цього завдання. У своїх мемуарах „Записки командующего фронтом” Конєв тільки побіжно згадує назву села, де тієї зими розміщувався штаб. Варто сказати, що якраз тут він разом з керівництвом своєї армії й розробляв дві великі військові операції Великої Вітчизняної війни – Корсунь-Шевченківську та Умансько-Ботошанську, які закінчилися блискучою перемогою радянських військ. Перша за масштабністю була названа другим Сталінградом, у результаті другої – війська 2-го Українського фронту 26 березня 1944 року першими вийшли до Державного кордону СРСР.
А господарями будинку на той час були Терентій Наумович та Килина Іванівна Токаренки. Під час війни – до січня 1944 года – Терентій Наумович був… поліцаєм. Ця „робота” дозволяла йому знати і контролювати всі акції поліцаїв проти партизан. Про всі дії карателів він і повідомляв партизанів. Навіть більше – його будинок був місцем явок народних месників. Коли ж радянські війська звільнили Бовтишку, Терентія Токаренка відразу призвали у діючу армію.
Внучка Терентія Наумовича – Алла Григорівна Новіцька розповіла мені, що дідусь воював на фронті командиром розвідувальної групи. Якось його розвідгрупа потрапила під сильний обстріл, і його привалило уламками цегляної стіни. Так довелося йому пролежати добу, поки його не знайшли розвідники. Після контузії довго лікувався у госпіталях, а потім його комісували, і він повернувся додому. Помер Терентій Токаренко у 1975 році.
Тоді ж, у січні 1944 року, Килина Іванівна разом з п’ятьма дітьми, найменшому Григорію тоді якраз виповнилося три роки, переселилася до родичів в інший куток Бовтишки. Але, як кажуть у селі, навідувалася до хати. А правильніше сказати, у погріб, де зберігалася картопля, капуста, буряки, морква та різна кваснина.
– Зустрічали її далеченько від хати два солдати. До погреба і назад так – один спереду, інший – позаду жінку і супроводжували. По сторонах дивитися їй категорично заборонялося. Про це розповідала мені свекруха – Килина Іванівна, – згадує Галина Степанівна Токаренко, якій зараз сімдесят один рік. Вона, до речі, і є дружиною того, найменшого, сина Токаренків – Григорія.
– Та якось не втрималася Килина Іванівна і, незважаючи на суворі настанови солдат, глянула таки на свої вікна. У кімнаті через скло побачила гарного, статного військового – це і був Конєв. „Бравий чоловік,” – так вона його охарактеризувала, – продовжує свої спогади Галина Степанівна.
З історії відомо також, що сюди, у Бовтишку, генералу Івану Конєву дзвонив навіть Сталін. Ось, як описує цю розмову у книзі „Полководець” Борис Польовий.
„Ночью в штаб-квартире Ивана Конева в деревне Болтышка зазвонил телефон правительственной связи. Между командующим 2-м Украинским фронтом и Верховным Главнокомандующим произошел такой разговор:
С т а л и н. В Ставке есть данные, что окруженная группировка прорвала фронт 27-й армии и уходит к своим. Вы знаете обстановку у вашего соседа?
К о н е в. Не беспокойтесь, товарищ Сталин. Окруженный противник не уйдет. Наш фронт принял меры. Для обеспечения стыка с 1-м Украинским фронтом и для того, чтобы загнать противника обратно в «котел», мною в район образовавшегося прорыва врага были выдвинуты войска 5-й гвардейской танковой армии и 5-й кавалерийский корпус. Задачу они выполняют успешно.
С т а л и н. Это вы сделали по своей инициативе? Ведь это за разграничительной линией фронта.
К о н е в. Да, по своей, товарищ Сталин.
С т а л и н. Это очень хорошо. Мы посоветуемся в Ставке, и я вам о своем решении сообщу.
У 1944 році за вмілу організацію і відмінне керівництво військами в Корсунь-Шевченківській операції, де було оточене і розгромлене велике вороже угрупування, Конєву було присвоєне військове звання Маршала Радянського 
Союзу. А закінчив він війну двічі Героєм Радянського Союзу. Ось така історія.
Союзу. А закінчив він війну двічі Героєм Радянського Союзу. Ось така історія. Після війни з роками господарі цей будинок оновили – підбили фундамент, обклали цеглою, замінили металевий дах на шиферний. Внуки Токаренків облаштували тут дачу. А на вулиці буяє 65-та мирна весна. Біля хати, де у 1944 році майже два місяці квартирував штаб фронту, у ці дні щедро зацвіла абрикоса.